«Так, – думав Чен-Я, – це так. І тільки так!»

2

Наступного ранку ми побачили, як шулмуси ретельно чистять і полірують свої блискучі від задоволення клинки. Кілька людей юрбилися довкола Коблана: той раненько наївся м’ясної шурпи від пуза, – і коваль, лаючи на чому світ стоїть косоруких шулмуських Повитух і пустоголових ориджитів, правив заточку, вирівнював вади кування, давав поради – і до кінця дня багато Диких Лез мали вже не такий дикий вигляд, хвалилися одні перед одними оновленою поліровкою і зі свистом рубали все, що бачили, перевіряючи заточку.

Деякі, як я помітив, навіть намагалися вести Бесіду – саме вести Бесіду – а не небезпечно й безглуздо брязкати один об одного! Зрозуміло, у них ще поганенько виходило, але головне було не це – вони хо-ті-ли вести Бесіду! Вони праг-ну-ли цього!

Це був початок.

Та й шулмуси почали дивитися на свої клинки по-новому.

Молодець Дзю!

До речі, про Дзю. Пора б з’ясувати, куди це він увесь час зникає разом із ан-Таньєю?

І ми з Ченом пішли з’ясовувати.

Потім, коли все стало на свої місця, я подумав, що даремно ми сунули вістря куди не слід. Є випадки, коли корисніше залишатися в невіданні.

…Коли Кос уже звично прийшов за Уламком, ми з Ченом, теж як зазвичай, нічого не сказали – але, почекавши, коли вони зникнуть за наметами, поквапно рушили слідом.

Худорлява постать ан-Таньї, наїжачена трьома Звитяжцями, кілька разів мигнула попереду – і ми зміркували, що наші дворецькі й Сай із Дзютте йдуть за межі Кола, до дальніх південно-західних пагорбів, на яких і за якими розкинулося гучне ориджитсько-маалейське стійбище.

І що їм там знадобилося?

Дорога зайняла близько півгодини, і нам довелося трохи відстати – не те щоб ми особливо ховалися, але й не хотіли, щоб Кос зі Звитяжцями помітили нас завчасу. І, здається, нам вдалося.

Утім, через це ми пропустили початок вистави. Коли ж нарешті перевалили через пагорби й пройшли між якимись конов’язями, то виявили неподалік доволі-таки великий і рівний майданчик, місцями порослий пучками тьмяної трави, як на фізії хитрого Тохтара – і з’ясували, що дійство вже в розпалі.

На майданчику рядами сиділа, однаково підібравши під себе ноги, добра сотня шулмусів: попереду – наші ориджити й молоді маалеї, за ними – старі обох племен, далі – підлітки впереміш із жінками.

І кожне тримало блискучий клинок, нерухомо спрямований вістрям угору.

А перед ними Кос, Заррахід і Уламок (Сай був за поясом ан-Таньї) виконували початковий танець П’ятої стихії. Дуже повільно і дуже плавно, ретельно виписуючи всі переходи, щоб шулмуси могли встежити за кожним рухом. Це було напрочуд повчальне видовище. Причому повчальне в буквальному значенні цього слова, бо наш Уламок не лише виписував у повітрі вензелі П’ятої стихії, як справдешній Дитячий Учитель. Він ще й проповідував. Уголос.

А Дикі Леза із благоговінням слухали (хоч і не розуміли половини, а тому переймалися до проповіді ще більшою повагою), що віщає їм новоявлений пророк.

– …бо всі ви бачили Його й могли переконатися, що народжений у цьому світі не може досягти Його досконалості – але намагатися наблизитися до нього є перший обов’язок і перша заповідь; і тоді тіла наші поміцнішають, і очистяться душі наші, і помисли стануть ясні, а майстерність зросте багатократ – але лише в тих, хто йде по Шляху, вказаному Пресвітлим Мечем, а вказав він: покинь сумніви й слухай Мене…

– Покинь сумніви й слухай Його, – хором повторили Дикі Леза, очевидно, не вперше чуючи цю заповідь.

– Не ушкодь Придатка свого, а тим паче – чужого, бо хорошого Придатка виростити важко, а зіпсувати легко…

– Не ушкодь Придатка…

– Не руйнуй побратима свого, бо всі ви – Звитяжці, подібні до Мене…

– Не руйнуй…

– Живи Бесідою й радістю її, бо в цьому сенс життя Звитяжця…

– Живи Бесідою…

– І ті з вас, хто почує Слова Мої, переказані через пророка Мого, Дзютте Ломаку (ми з Ченом ледь стримали смішок) і Ближніх Моїх, стануть подібними до Мене й увійдуть у рай, ім’я якому – Кабір!

І тут Я-Чен виявив, що задуже висунувся із-за крайньої конов’язі – а зринати на їхні очі, особливо зараз, Мені-Ченові зовсім не хотілося, і ми спішно сховатися назад, то ж кінця проповіді пророка Ломаки не почули.

Ще якийсь час ми з укриття спостерігали за тим, що відбувається. Дзю зрештою замовк і разом із Саєм і Заррахідом зайнявся вартнішою, на наш погляд, справою: взявся настановляти Диких Лез у майстерності Бесіди. У цьому йому допомагали Вовча Мітла, Чань-бо, Но-дачі й двоє Тьмяних, які невідомо звідки взялися й незрозуміло де доти ховалися.

Далі Я-Чен дивитися не став і повернувся до священної водойми.

По дорозі я міркував про Пресвітлого Меча, який вказав єдино вірний Шлях неосвіченим Диким Лезам, і про Ближніх Його; а особливо – про пророка Дзютте Ломаку і про рай на ім’я Кабір.

Певно, Кос віщав шулмусам (і не перший день!) щось подібне – великий Асмохат-та й Ближні Його… Оце удружили! Повернуться ці пророки – я їм такий Шлях покажу!..

Ломака!.. І хто ж слово таке вигадав?! Певно, не сам Уламок… хоча він і не на таке здатний!..

3

До обіду Мої пророки й Ближні не з’являлися – певно, зайняті були; але обід їхня святість (я маю на увазі Коса) пропускати, звісно, не збиралася – і тут усіх чотирьох я й виловив, повернувшись із навчання Куш-тенгрі.

– Отже, Ломака… пророк! – в’їдливо почав я, лоскочучи вістрям трохи розгубленого Уламка. – Пресвітлий Меч і пророк Його, а також Шлях Меча з Шулми в Кабір, він же – рай! Ось, виходить, чому від мене всі Дикі Леза ховаються! А нормально їм пояснити не можна було?! Без пророків із ближніми?!.

– Не можна! – отямившись, несподівано відрізав Дзютте. – Нормально – не можна. Не доросли вони ще – нормально! Не проливати крові – чому? Завжди проливали – і нічого, а тепер раптом не можна?! Ритуали – річ хороша, але навіщо? Заради чого?! Жили без ритуалів – дивись, і зараз проживемо! Ти про це подумав, Єдинороже?!

Я промовчав.

– А так – ніяких «навіщо»! – продовжував тим часом Уламок. Є Пресвітлий Меч – і нехай хто-небудь засумнівається! Вони, загалом, і не сумніваються… І є Ближні Його – бачите, як блищать? Бачите, що вміють? Бачите, як з ними поводяться?! Хочете стати такі ж? Ще б пак – звичайно, хочуть! А якщо хочете – слухайте слова Його, переказані пророком…

– Ломаки! – не витримав я.

Сердитися на Уламка й моїх друзів я вже не міг – тим паче, що, схоже, вони мали рацію.

– Так, Ломаки! – гордо заявив Дзютте, і мені почулася в його голосі навіть якась вразливість, чого раніше за Дзю не спостерігалося. – Мене так місцеві прозвали. І означає це: «Той, хто бачить суть речей». О так, Пресвітлий!

– Той, хто додлубався до суті, – єхидно уточнив Сай, але Дзю не звернув уваги на його репліку.

Ось що значить – пророк… колись він Саєві не змовчав би!

– Терпи, – коротко продзвенів есток, який доти мовчав. – Наступне покоління буде засвоювати ці істини з народження – і вважатиме їх природними й само собою зрозумілими. Вони стануть Звитяжцями – і їм уже не знадобиться Пресвітлий Меч! А поки що терпи!..

– Добре, – задумливо похитав китицею я. – І знаєш що, Дзю – якщо ти тепер Мій пророк, то слухай Слово Пресвітлого!

– Слухаю й корюся, Ваша Однорогосте! – гугняво шурхнув Уламок, і мені одразу полегшало – це був колишній злобливий блазень, для якого я до кінця днів залишуся мішенню для мудрих порад і в’їдливих глузувань.

– …Корися волі Моїй: нехай ті Дикі Леза, які виявляться найзавзятіші в служінні Мені, – нехай вони одержать у нагороду власні імена! І придумаєш їх – ти!

Більшого покарання для своїх послідовників я вигадати не зміг.

4

…Наступні дні були дуже насичені. Ми вчили шамана й училися самі. Куш-тенгрі вже трохи отямився від першого потрясіння й займався спокійно й зосереджено, не забуваючи вчити нас.